У центрі Києва, там, де пересікаються дві велелюдні столичні магістралі - вулиці Володимирська і Богдана Хмельницького, якраз посередині між золотоверхою Софією і класичною спорудою Національного університету імені Тараса Шевченка, знаходиться будівля, яку поетично назвали храмом муз, архітектурною перлиною Києва. Це - Національна опера України імені Тараса Шевченка.

Появі цієї чудової споруди передувала сумна подія: у лютому 1896 р., після ранкової вистави опери "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, в одній з гримувальних кімнат сталася пожежа. Вогонь поширився блискавично, і вже за кілька годин від Міського театру, збудованого 1856 р. за проектом архітектора І.Штрома, залишилися обвуглені стіни. Як не дивно, але тоді це був не якийсь винятковий випадок. Тільки за два роки (1889-1891) в Європі і Америці згоріло... 22 театральні приміщення.

Кияни щиро сумували за своїм, хоч і стареньким, але таким звичним театром, на сцені якого виступали М.Єрмолова, А.Ленський, М.Савіна, С.Яблочкіна, Г.Федотова, П.Стрепетова, звучав палкий голос великого негритянського трагіка і щирого товариша Т.Шевченка А.Олдріджа, демонстрували своє мистецтво чи не найзнаменитіші актриси ХІХ ст. Е.Дузе та С.Бернар.

На цій сцені започалася біографія й першого в Росії за межами Москви і Петербурга постійно діючого оперного театру. Тут публіка мала змогу милуватися грою й українських труп за участю М.Кропивницького, М.Садовського, М.Заньковецької...

І ось театру не стало. Громадськість, творча інтелігенція зажадали від "батьків міста" вирішити питання про спорудження в Києві, одному з найкрупніших промислових і культурних центрів тогочасної Російської імперії, нового приміщення оперного театру.

Після запальних диспутів і суперечок, міська дума ухвалила рішення про проведення міжнародного конкурсу на проект Київської опери. У ньому взяли участь більш як двадцять архітекторів з України, Росії, Німеччини, Франції, Італії. 25 лютого 1897 р. журі оголосило результати конкурсу. Кращим був визнаний проект російського архітектора Віктора Шретера.

Невдовзі до Києва надійшла вся технічна документація - 280 креслень, з яких мала народитися вишукана неоренесансна будівля, спорудження якої на місці старого театру розпочалося у 1898 р. На будівництві працювало водночас понад 300 чоловік.

На жаль, архітектор не дожив кілька місяців до того дня, коли відбулося урочисте освячення нового приміщення Київської опери. На свій час Київський міський (оперний) театр справді вражав: партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси могли вмістити одночасно 1650 глядачів (у партері налічувалося 384 місця). В інтер'єрах домінували оксамит і бронза. Вишукані крісла, люстри та світильники привезли із Відня. Загальна кубатура театру становила майже 100 000 куб. м, площа приміщень - 40210 кв. м.

Над головним входом театру красувався офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михаїла - покровителя міста. Проти цього категорично виступив Київський митрополит Фіогност, який визнав це блюзнірством. Над таким гріховним закладом - і раптом святий небесний воїн. Герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва.

Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів М.Глинки та О.Сєрова, які подарували Києву артисти петербурзького Маріїнського театру. Під час реставрації будівлі у 1934 р. їх зняли.

Для архітектора був важливий не тільки зовнішній вигляд театру, ритміка і вишуканий декор фасаду. В.Шретер подбав, щоб приміщення було зручним і для тих, хто виступатиме на сцені, і для тих, хто сидітиме у залі. На той час сцена Київського оперного була найбільшою в Росії (ширина 34,3 м; глибина 17,2 м; висота 22,7 м). Театр мав системи парового опалення, кондиціонування повітря, прекрасне сценічне обладнання.

Будівля гармонійно вписувалася і в довколишнє середовище. Архітектор врахував, що місце, обране для театру, лежить в історичній частині Києва, і подбав, щоб неоренесансна будівля вписалася в цей архітектурно-природний ландшафт. І це йому чудово вдалося.

Проте у 1930-і рр. обговорювався проект соціалістичної перебудови приміщення київського оперного, якому хотіли надати архітектурних особливостей нового "пролетарського стилю". На щастя майбутніх поколінь цим планам не судилося здійснитися.

Понад вісім десятиліть проіснував архітектурний шедевр В.Шретера без змін, реконструкцій і капітального ремонту (за винятком хіба що прибудови 1936 р. до тильної сторони будівлі двоповерхового приміщення репетиційних залів). За довгий час експлуатації зносилися конструкції, фізично і морально застаріло сценічне обладнання, механізми, багато втратив зовнішній і внутрішній декор, потьмяніла позолота інтер'єрів. До того ж зведене на місці колишнього яру приміщення, почало поволі осідати і давати тріщини.

У 1983 - 1988 рр. було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення. Будівля, на яку тягарем ліг час і лихоліття Другої світової війни (артилерійські обстріли, пряме попадання авіабомби), вимагала великої роботи, яка продовжувалася майже п'ять років. Свій 120-ий сезон у 1988 р. Київська опера відкрила в оновленому приміщенні, яке постало в усій своїй красі.

Реставратори не тільки зберегли чудовий зовнішній декор театру і глядачевого залу, але й значно збагатили його. За рахунок перенесення дерев'яних гардеробів до цокольного приміщення значно поліпшився вигляд фойє.

Тепер фойє театру чарує своєю святковістю, вишуканістю, сяє переливом вогнів люстр та світильників, які відбиваються у розкішних венеціанських дзеркалах.
Мармурові марші сходів, освітлені унікальними фарфоровими світильниками, ведуть до бельетажу та ярусів... Повсюди - бронза, позолота, сяйво кришталевих люстр.

Враховуючи вимоги часу реставратори внесли значні зміни у закулісну частину театрального приміщення. Це дозволило збільшити кількість репетиційних залів, гримувальних кімнат, було обладнано спеціальний хоровий клас. Змінено також параметри сцени, глибина якої із 17 збільшилась до 20 м, а висота з 23 до 27 м, що дозволило динамізувати переміну декорацій не тільки в антракті між діями, але й під час самої вистави. Загальна площа сцени тепер становить 824 кв. м. Її обладнали найновішими на той час механізмами, електронікою, освітленням.

Під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, збудований на замовлення театру чеською фірмою "Рігер-Клос". Було переобладнано й оркестрову яму, в якій зараз одночасно може розміститись 100 музикантів.

Загалом після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 кв. м. Стало вдвічі більше гримувальних кімнат, з'явилося кілька нових репетиційних залів.